Be Very Special:

Команда «665» про самвидав, створення бібліотеки та мурали в місті

Слово куратора

Володимир Воротньов,

художник, куратор проекту

Hennessy Be Very Special

 

Мультидисциплінарна команда вуличних митців із Запоріжжя. Малюють комікси, друкують самвидав і розписують стіни яскравими і лаконічними сюжетами, збагачуючи вуличну мову наративністю друкованої графіки. Ідея з «Шість шість п’ять» (665) виникла в головах двох друзів в 2010 році і з часом переросла у команду вуличних художників. Назва іронічно відсилає до усім відомого числа з трьох шісток. Останній з самвидавчих «зінів» колективу називається «Монолог з державою». Це історії різних художників про зустрічі з поліцією під час малювання на вулиці.

 
Команда «665» та філософія творчості

Ми учасники команди «665», займаємося різними вуличними та невуличними активностями, малюванням на стінах та на комп’ютері. Я люблю це називати практиками. Наше об’єднання з’явилось у 2010 році. Це команда вуличних художників, однодумців та друзів. Спочатку нас було двоє, згодом долучилися друзі, дехто просто підходив і говорив, що теж хоче бути в «665». Із часом ми виробили критерії: має виповнитися 18 років, маєш бути нашим другом, активною людиною. У різний час це було від 2 до 10 учасників. Якщо порахувати за 7 років, то назбирається людей 12, багато хто вже перестав цим займатися.

«665» – це жарт, який з’явився на чорноморському узбережжі, смішний вислів, ідіома. Спочатку ми просто сміялися з цього, потім уже почали підписувати так роботи. Напевно, перші 3 чи 4 роки ми взагалі нічого не підписували, це були просто малюнки.

Починали ми з того, що малювали трафарети – була скріпка з MC Office, яка дає підказки. Вона казала різні абсурдні речі, наприклад: «Міняй кепку на краватку», «Ейнштейн мужик», «Стерео проти самотності».

Нам хотілося, щоб людям було незрозуміло і вони ставили запитання. Можливо, я вже аналізую постфактум, тоді ми це робили неусвідомлено.

Просто посеред білого дня ми брали пензлі і малювали по декілька годин. У Запоріжжі це нікого не турбувало, залишилося чимало радянської спадщини, яка нікому не потрібна.

Живучи в Запоріжжі, думаю, ми не усвідомлювали, що художники. Це, напевно, відбулося в Петербурзі, де зібралося 40 чи 60 світових митців. Провівши там місяць, я збагнув, що не зможу бути в Запоріжжі. У плані культури це точно провінція, треба було щось робити, щонайменше, змінювати місце проживання.

Після того, як ми дізналися про графіті, вирішили відкрити графіті-магазин, тому що в Запоріжжі не було де придбати спеціальну фарбу, не було стільки різних кольорів і вибору. Після відкриття локації ми дізналися, як малювати балончиком. Це виявилося набагато швидше, ми відчували цю силу і зрозуміли людей, які цим займаються. Ти можеш дуже швидко намалювати великий малюнок. Ми використовуємо ці балончики як засіб, як емульсійну фарбу, емаль, як пензлик. Але сам балончик теж спонукає створювати графіті. Нас цікавить і форма – шрифт. Круто не просто написати своє ім’я, тому що ім’я пусте, в ньому нічого немає, а наповнити його іншим сенсом, написати інше слово.

Коли подорожуємо, теж стараємося щось залишати. Наші роботи є в Росії, Грузії, Вірменії, Туреччині, Сербії, Чорногорії, Німеччині, Франції, Польщі.

Самвидав та бібліотека

Після мандрівки на Балкани почали займатися книгами та самвидавом. Там ми зустрілися з художниками, у яких вже була бібліотека з неймовірними книжками. Це справило на нас неабияке враження. Ми вирішили щось подібне організувати в Запоріжжі. Відкрили бібліотеку, це був графіті-шоп. На виручені за фарбу гроші купували нові книги, іноді їх нам дарували.

«Задум останньої книги з’явився в результаті рефлексії вуличної активності, а конкретніше, у момент зустрічі з поліцією»

Ми видавали і своє, з найцікавішого — збірники. Перший збірник називався «Love porn comics» від 4 авторів. Перший серйозний проект, де взяли участь близько 20 різних художників — це збірник на тему психічних розладів. Усі художники трохи божевільні. Ми задали тему, окрім назви, нічого не повідомляли, назбиралося багато ілюстрацій, коміксів, текстів, і нам сподобався такий формат.

Згодом випустили книжку «Атлас страху», до проекту долучилося близько 40 авторів. Обрана тема — психогеографія, це карти або схеми про відчуття страху. Все було зрозуміло з назви, люди фантазували і творили спеціально під цю книгу.

Видання ми розповсюджуємо, хочеться, щоб їх більше людей прочитало. Оскільки книги зроблені своїми руками, наклад обмежений. Для прикладу, «Атлас страху» виданий у кількості 120 штук, автори отримують по екземпляру, інші продаємо. Можна прийти і прочитати їх у нас. Бібліотека «665 library» розташована в Port Creative Hub на Подолі.

Задум останньої книги з’явився в результаті рефлексії вуличної активності, а конкретніше, у момент зустрічі з поліцією. Нас зупинив патруль за малювання на вулиці, обшукав. І нам спало на думку, що у багатьох художників є такі історії. Люди, які не мають жодного стосунку до вуличного мистецтва, найчастіше про це питають. Тут зібрано 60 історій про зустрічі графіті-художників, вуличних художників з правоохоронними органами, з охороною та з відповідальними громадянами.

Класна історія була у нашого друга. Вони малювали на паркані, під’їхала поліція, і всі почали швидко втікати. Друг намагався позбутися банки з фарбою, а поліція кричить: «Не викидай, нам подобається».

Загалом ми вже не бігаємо від поліції, бо якщо тебе доженуть, буде гірше. Тож завжди намагаємося спілкуватися з ними і максимально розповідати, навіщо це робимо. Ну, а ще ми обережні, тому таке трапляється рідко. Оскільки в нас команда, завжди є кому постояти на варті. Зрештою, коли їде патрульна, можна зайти за ріг чи відійти вбік і далі малювати.

Хочеться, щоб людина, побачивши малюнок, поміркувала над тим, чому він тут, що це означає. Можливо, це матиме якийсь результат. Якщо із ста хоч одна людина зміниться в кращий бік, це буде добре. Було б класно, якби вуличні художники не думали про те, що треба малювати, а це йшло зсередини. Щоб це було чесно. Ти висловлюєш свою думку, а не виконуєш соціальне замовлення.

Деталі роботи

Нам подобається експериментувати, ми працюємо на різних поверхнях, зазвичай на вертикальних, рідко використовуємо горизонтальні. Здебільшого працюємо у вуличному просторі (бетон, залізо, пінопласт, ролети, папір), тобто закритий, галерейний чи лофтовий простір нас менше цікавить.

Наші роботи розташовані у найбільш покинутих, неприємних, часом страшних місцях.

Є, звичайно, і в більш легальних громадських локаціях, але найкращі розміщені там, куди людині краще не заходити. Це периферія, простір між законом і беззаконням, між євроремонтом і розвалами, це стан на межі.

Переважно ми працюємо із зовнішніми стінами будинків. Якщо йдеться про внутрішні, то це зазвичай закинуті будівлі. Малюємо і на комп’ютері, щоб потім видавати це на папері.

Мурали та міський простір

Мені здається, якщо будь-яка твоя робота на вулиці зафарбована, то це її продовження, нічого страшного у цьому немає. Можна малювати все, що хочеш і де завгодно, а потім це має зникнути.

Мені не подобається термін «стріт-арт». Багато хто починає малювати не для того, щоб виділитися, показати себе, а щоб пробратися в галерею, заробити грошей. Продажна сторона цього мене дуже бентежить і засмучує. Сам термін «стріт-арт» дискредитований, і тепер багато паблік-артів, муралів, легальних малюнків теж називають стріт-артом. Хоча паблік-арт це та ж скульптура, яку купило місто, щоб десь поставити.

Коментар

Андрій Горохов

музичний критик, журналіст, письменник, художник

 

Вандалізмом у міському просторі займаються домовласники та будівельні компанії, а також муніціпалітет, який або ламає щось сам, або дає на це дозвіл. Графіті та стріт-арт не є вандалізмом з однієї причини: замальовану стіну можна перефарбувати, а знищену будівлю або мозаїку ніяк не повернеш. Графіті в цьому сенсі цікаві тим, що розрізнюють поверхні міста: на одних поверхнях можна малювати, на інших – ні. Наприклад, не малюють на боці автомобілей. Цікаво думати, чому не розмальований той чи інший бік міста. Сутність вуличного мистецтва можна розглядати з двох підходів. Перший називається «довгий хвіст динозавра» (діахронічний підхід) – аналіз історичної перспективи. Графіті є спадщиною хіп-хоп культури кінця 1970-х та розповсюджені так само, як і дворовий футбол, джинси, водоемульсійна фарба, авто, аспірин та адідас. Все це є і в Індії, і в Африці, вуличні написи в Ханої такі самі як і в Києві. Виявляється, за графіті стоїть сліпа сила international style. Інший підхід до розуміння графіті пов'язаний із «духом сучасності» (синхронічний погляд): ми дивимось на те, що відбувається сьогодні. Щодо цього є багато думок, як-от, художникам та дизайнерам потрібна віддушина від цифрового виробництва та комунікації. І різного роду мейкерство слугує психологічною компенсацією та природним антидепресантом

665

Be Very Special:

Команда «665» про самвидав, створення бібліотеки та мурали в місті

Слово куратора

Володимир Воротньов,

художник, куратор проекту

Hennessy Be Very Special

Мультидисциплінарна команда вуличних митців із Запоріжжя. Малюють комікси, друкують самвидав і розписують стіни яскравими і лаконічними сюжетами, збагачуючи вуличну мову наративністю друкованої графіки. Ідея з «Шість шість п’ять» (665) виникла в головах двох друзів в 2010 році і з часом переросла у команду вуличних художників. Назва іронічно відсилає до усім відомого числа з трьох шісток. Останній з самвидавчих «зінів» колективу називається «Монолог з державою». Це історії різних художників про зустрічі з поліцією під час малювання на вулиці.

 
Команда «665» та філософія творчості

Ми учасники команди «665», займаємося різними вуличними та невуличними активностями, малюванням на стінах та на комп’ютері. Я люблю це називати практиками. Наше об’єднання з’явилось у 2010 році. Це команда вуличних художників, однодумців та друзів. Спочатку нас було двоє, згодом долучилися друзі, дехто просто підходив і говорив, що теж хоче бути в «665». Із часом ми виробили критерії: має виповнитися 18 років, маєш бути нашим другом, активною людиною. У різний час це було від 2 до 10 учасників. Якщо порахувати за 7 років, то назбирається людей 12, багато хто вже перестав цим займатися.

«665» – це жарт, який з’явився на чорноморському узбережжі, смішний вислів, ідіома. Спочатку ми просто сміялися з цього, потім уже почали підписувати так роботи. Напевно, перші 3 чи 4 роки ми взагалі нічого не підписували, це були просто малюнки.

Починали ми з того, що малювали трафарети – була скріпка з MC Office, яка дає підказки. Вона казала різні абсурдні речі, наприклад: «Міняй кепку на краватку», «Ейнштейн мужик», «Стерео проти самотності».

Нам хотілося, щоб людям було незрозуміло і вони ставили запитання. Можливо, я вже аналізую постфактум, тоді ми це робили неусвідомлено.

Просто посеред білого дня ми брали пензлі і малювали по декілька годин. У Запоріжжі це нікого не турбувало, залишилося чимало радянської спадщини, яка нікому не потрібна.

Живучи в Запоріжжі, думаю, ми не усвідомлювали, що художники. Це, напевно, відбулося в Петербурзі, де зібралося 40 чи 60 світових митців. Провівши там місяць, я збагнув, що не зможу бути в Запоріжжі. У плані культури це точно провінція, треба було щось робити, щонайменше, змінювати місце проживання.

Після того, як ми дізналися про графіті, вирішили відкрити графіті-магазин, тому що в Запоріжжі не було де придбати спеціальну фарбу, не було стільки різних кольорів і вибору. Після відкриття локації ми дізналися, як малювати балончиком. Це виявилося набагато швидше, ми відчували цю силу і зрозуміли людей, які цим займаються. Ти можеш дуже швидко намалювати великий малюнок. Ми використовуємо ці балончики як засіб, як емульсійну фарбу, емаль, як пензлик. Але сам балончик теж спонукає створювати графіті. Нас цікавить і форма – шрифт. Круто не просто написати своє ім’я, тому що ім’я пусте, в ньому нічого немає, а наповнити його іншим сенсом, написати інше слово.

Коли подорожуємо, теж стараємося щось залишати. Наші роботи є в Росії, Грузії, Вірменії, Туреччині, Сербії, Чорногорії, Німеччині, Франції, Польщі.

Самвидав та бібліотека

Після мандрівки на Балкани почали займатися книгами та самвидавом. Там ми зустрілися з художниками, у яких вже була бібліотека з неймовірними книжками. Це справило на нас неабияке враження. Ми вирішили щось подібне організувати в Запоріжжі. Відкрили бібліотеку, це був графіті-шоп. На виручені за фарбу гроші купували нові книги, іноді їх нам дарували.

«Задум останньої книги з’явився в результаті рефлексії вуличної активності, а конкретніше, у момент зустрічі з поліцією»

Ми видавали і своє, з найцікавішого — збірники. Перший збірник називався «Love porn comics» від 4 авторів. Перший серйозний проект, де взяли участь близько 20 різних художників — це збірник на тему психічних розладів. Усі художники трохи божевільні. Ми задали тему, окрім назви, нічого не повідомляли, назбиралося багато ілюстрацій, коміксів, текстів, і нам сподобався такий формат.

Згодом випустили книжку «Атлас страху», до проекту долучилося близько 40 авторів. Обрана тема — психогеографія, це карти або схеми про відчуття страху. Все було зрозуміло з назви, люди фантазували і творили спеціально під цю книгу.

Видання ми розповсюджуємо, хочеться, щоб їх більше людей прочитало. Оскільки книги зроблені своїми руками, наклад обмежений. Для прикладу, «Атлас страху» виданий у кількості 120 штук, автори отримують по екземпляру, інші продаємо. Можна прийти і прочитати їх у нас. Бібліотека «665 library» розташована в Port Creative Hub на Подолі.

Задум останньої книги з’явився в результаті рефлексії вуличної активності, а конкретніше, у момент зустрічі з поліцією. Нас зупинив патруль за малювання на вулиці, обшукав. І нам спало на думку, що у багатьох художників є такі історії. Люди, які не мають жодного стосунку до вуличного мистецтва, найчастіше про це питають. Тут зібрано 60 історій про зустрічі графіті-художників, вуличних художників з правоохоронними органами, з охороною та з відповідальними громадянами.

Класна історія була у нашого друга. Вони малювали на паркані, під’їхала поліція, і всі почали швидко втікати. Друг намагався позбутися банки з фарбою, а поліція кричить: «Не викидай, нам подобається».

Загалом ми вже не бігаємо від поліції, бо якщо тебе доженуть, буде гірше. Тож завжди намагаємося спілкуватися з ними і максимально розповідати, навіщо це робимо. Ну, а ще ми обережні, тому таке трапляється рідко. Оскільки в нас команда, завжди є кому постояти на варті. Зрештою, коли їде патрульна, можна зайти за ріг чи відійти вбік і далі малювати.

Хочеться, щоб людина, побачивши малюнок, поміркувала над тим, чому він тут, що це означає. Можливо, це матиме якийсь результат. Якщо із ста хоч одна людина зміниться в кращий бік, це буде добре. Було б класно, якби вуличні художники не думали про те, що треба малювати, а це йшло зсередини. Щоб це було чесно. Ти висловлюєш свою думку, а не виконуєш соціальне замовлення.

Деталі роботи

Нам подобається експериментувати, ми працюємо на різних поверхнях, зазвичай на вертикальних, рідко використовуємо горизонтальні. Здебільшого працюємо у вуличному просторі (бетон, залізо, пінопласт, ролети, папір), тобто закритий, галерейний чи лофтовий простір нас менше цікавить.

Наші роботи розташовані у найбільш покинутих, неприємних, часом страшних місцях.

Є, звичайно, і в більш легальних громадських локаціях, але найкращі розміщені там, куди людині краще не заходити. Це периферія, простір між законом і беззаконням, між євроремонтом і розвалами, це стан на межі.

Переважно ми працюємо із зовнішніми стінами будинків. Якщо йдеться про внутрішні, то це зазвичай закинуті будівлі. Малюємо і на комп’ютері, щоб потім видавати це на папері.

Мурали та міський простір

Мені здається, якщо будь-яка твоя робота на вулиці зафарбована, то це її продовження, нічого страшного у цьому немає. Можна малювати все, що хочеш і де завгодно, а потім це має зникнути.

Мені не подобається термін «стріт-арт». Багато хто починає малювати не для того, щоб виділитися, показати себе, а щоб пробратися в галерею, заробити грошей. Продажна сторона цього мене дуже бентежить і засмучує. Сам термін «стріт-арт» дискредитований, і тепер багато паблік-артів, муралів, легальних малюнків теж називають стріт-артом. Хоча паблік-арт це та ж скульптура, яку купило місто, щоб десь поставити.

Коментар

Андрій Горохов

музичний критик, журналіст, письменник, художник

Вандалізмом у міському просторі займаються домовласники та будівельні компанії, а також муніціпалітет, який або ламає щось сам, або дає на це дозвіл. Графіті та стріт-арт не є вандалізмом з однієї причини: замальовану стіну можна перефарбувати, а знищену будівлю або мозаїку ніяк не повернеш. Графіті в цьому сенсі цікаві тим, що розрізнюють поверхні міста: на одних поверхнях можна малювати, на інших – ні. Наприклад, не малюють на боці автомобілей. Цікаво думати, чому не розмальований той чи інший бік міста. Сутність вуличного мистецтва можна розглядати з двох підходів. Перший називається «довгий хвіст динозавра» (діахронічний підхід) – аналіз історичної перспективи. Графіті є спадщиною хіп-хоп культури кінця 1970-х та розповсюджені так само, як і дворовий футбол, джинси, водоемульсійна фарба, авто, аспірин та адідас. Все це є і в Індії, і в Африці, вуличні написи в Ханої такі самі як і в Києві. Виявляється, за графіті стоїть сліпа сила international style. Інший підхід до розуміння графіті пов'язаний із «духом сучасності» (синхронічний погляд): ми дивимось на те, що відбувається сьогодні. Щодо цього є багато думок, як-от, художникам та дизайнерам потрібна віддушина від цифрового виробництва та комунікації. І різного роду мейкерство слугує психологічною компенсацією та природним антидепресантом

Perfect With Ice
Very Special Cocktail
  • 50 мл Hennessy Very Special
  • 3 кубики льоду

У келих типу Old Fashioned покладіть три кубики льоду та повільно налийте 50 грамів Hennessy Very Special. Пийте невеликими ковтками.

НАДМІРНЕ СПОЖИВАННЯ АЛКОГОЛЮ ШКІДЛИВЕ ДЛЯ ВАШОГО ЗДОРОВ’Я
Вам вже виповнилося 18 років?
Ні
Так
На жаль, Вы не можете потрапити на HENNESSY.COM, так як Ви не досягли віку для легальної купівлі та споживання
Надмірне споживання алкоголю шкідливе для вашого здоров'я
Bring
Color to the Mix
Visit the project
Art
of Tattoo
Visit the project
НАДМІРНЕ СПОЖИВАННЯ АЛКОГОЛЮ ШКІДЛИВЕ ДЛЯ ВАШОГО ЗДОРОВ’Я