Be Very Special:

APL315 – про музику в творчості, малювання на вагонах та доцільність муралів у місті

Слово куратора

Володимир Воротньов,

художник, куратор проекту

Hennessy Be Very Special

 

APL — представник експериментальної стріт-арт сцени Одеси. Протягом багатьох років надзвичайно активний на вулиці, а разом з тим представлений чималим списком виставок та резиденцій по всьому світу. Його персональні виставки мали місце у галерейних і музейних просторах Києва, Санкт-Петербурга, Москви, Варшави, Баку, Берліна та інших міст. Окремо слід виділити інтерес APL315 до розпису вагонів товарних потягів, що їздять по всьому світу. На специфічну «біоморфну» образотворчу мову художника вплинуло навчання на біологічному факультеті. А також електронна музика та міський фольклор.

 
APL315 та найважливіше у творчості

Я підписуюся APL315. 315 — це назва графiтi-команди, до якої входжу з 2004 року. APL — мій тег. Працювати на вулиці почав з 2002 року. Я сказав би, що створюю біоморфне абстрактне графіті, оскільки за освітою я біолог. Мене завжди цікавив симбіоз графіті, біології та електронної музики. В моїх роботах чітко виражені біоморфні форми, форми електронної музики.

Більшу частину часу приділяю малюванню на товарних вагонах. З 2004 року активно займаюся цим напрямком, і дуже багато моїх робіт хаотично переміщуються країнами ЄС та колишнього СРСР. На відміну від малювання на пасажирських потягах, графіті на товарних вагонах живуть набагато довше. Знання того, як і де правильно намалювати, це запорука успіху — твоя робота може довго проіснувати, подорожувати на далекі відстані.

Найголовніше в процесі — це музичний супровід, я слухаю певні напрями електронної музики, які мене надихають. Тоді виникають асоціації, які я візуалізовую, наприклад, на папір, далі це з’являється на вулиці.

З класу 5-6 почав захоплюватися електронною музикою, з розвитком мого графіті смаки теж змінювалися. Останні 6-8 років слухаю переважно Drum & Bass.

Коли я починав створювати графіті, ніколи не міг подумати, що буду займатися чимось іншим. Одного дня мене запросили на вiдкриття арт-центру «Вiнзавод», де я познайомився з чоловіком, який працював на той момент менеджером арт-центру. І так випадково я потрапив у середовище сучасного мистецтва. Перш за все я зацікавив так званого куратора своїм графіті, тому що воно не було схоже на класичне. Тепер я розумію, що він насамперед хотів побачити графіті, створене на полотні, у галерейному просторі. У той час графіті стало мейнстрімом, спостерігався бум стріт-арту. Мабуть, це було легко монетизувати і продати. Я цього так і не зробив, і наші шляхи розійшлися.

З 2006 року і до сьогодні я ніколи не малював графіті на полотні, жодного разу його не виставляв у якомусь замкнутому просторі, галерейному чи музейному. На мій погляд, воно не працює, це схоже на декорацію. Графіті дуже складно інтегрувати в галерейний простір, це більше нагадує фон, бекграунд для зйомок фешн-кліпів.

Галерейний простір — це для мене місце, де можна попрацювати над якимись моментами з графіті. Зазвичай на вулиці немає багато часу, щоб роздумувати над акцентами, актуальною темою.

Я знову повернувся до збору комах і тепер готую новий проект — біоморфну скульптуру з метеликів, жуків, блощиць тощо. Візуально це буде робота з біоморфним абстрактним графіті.

Більшу частину часу, можливостей, грошей я витрачаю на подорожі, для мене це дуже важливо. Графіті і подорожі — це одні з ключових, на мій погляд, моментів. Та сама історія з комахами: постійно мандруєш, перебуваєш в екстремальних умовах, ніколи не знаєш, що з тобою станеться. Думаю, все-таки у цьому є певна схожість.

Деталі роботи

Графіті — досить замкнута субкультура, є не так багато місць, де я публікуюсь. Оскільки мої роботи найчастіше з’являються нелегальним шляхом, відповідно глядачі тут не зацікавлені у якихось матеріальних цінностях. Це закрита компанія людей, груп за інтересами, яких цікавить вузький напрямок.

Часто ти не знаєш, що думає про твою творчість глядач, адже майже ніколи з ним не перетинаєшся. Ти виконуєш роботу, документуєш її в кращому випадку, і все: не відомо, куди вона поїде, залишиться надовго чи її просто зафарбують.

Контакт із незалежним глядачем виникає дуже рідко. Здебільшого це знайомі з твоєї тусовки. Я знаю, яких коментарів від цих людей варто очікувати щодо моїх робіт, тому ми більше ділимося враженнями, емоціями від акції, яка проходить, ніж обговорюємо результат. Чим більше ти малюєш, тим важливішими для тебе стають атмосфера та спілкування.

Наявність усіх благ дуже погано відображається на якості продукту. Для прикладу, коли я погоджувався на комерційні проекти, то підходив до полотна і робив дурницю. Тому що на полотні я бачив чоловіка, який давав гроші, і голова була забита не роботою, а саме ним.

Коли я свідомо пішов на вулицю, залишився без грошей, відразу мізки перемкнулися, знову почав створювати хороші проекти.

В Одесі я почав ходити в катакомби тоді ж, коли вступив до університету. Для себе відкрив багато цікавих місць. На відміну від паризьких катакомб, одеські чисті, там немає сучасного графіті, але залишилося дуже багато старих малюнків. Упродовж багатьох років я спускаюся під землю і колекціоную давні написи, зображення. Шахти — це одне з найкращих місць, де можна ознайомитися із творчістю невідомих художників, серед них часто гірничі інженери. Це дуже надихає і дає силу для роботи.

Перш за все цікаві дореволюційні написи своєю каліграфією. Основна тема малюнків побутова: коні, стосунки між власниками шахт і робочими, часто це були представники єврейської місцевої общини. Серед рідкісних знахідок, пригадую, малюнок двох чоловіків під час статевого акту — нехарактерна історія для підземних зображень того часу. Найбільш яскравий, виразний напис, який я бачив, — «Дурак». Це настільки красиво, лаконічно, доступно в усіх сенсах, що нічого уже не треба створювати, усе зроблено.

Мурали та міський простір

Я повертався з Німеччини, і в новому журналі Wizz Air прочитав, чому варто відвідати Берлін. У статті розповідалося, що все місто вкрите хаотичними написами і тегами, і це створює круту атмосферу.

Тобто вони реально пишуть, мовляв, місто заповнили графіті-вандалізмом, приїжджайте і фотографуйтеся. З одного боку, якщо за таким впіймають, то можуть оштрафувати, а з другого — приїжджайте.

Торік на фестивалі в Івано-Франківську мені дали можливість стати куратором частини муралів, тож я зробив альтернативний погляд на цю історію. Виявилося, що це погана ідея, бо місто не було до цього готове, локації вибрали в центрі, місцеві жителі обурювалися. Експеримент вийшов непоганий, та я однаково противник насильницьких інтервенцій, бо, як мінімум, треба починати із депресивних спальних районів, а не з центру. Люди звикають до всього, але я до останнього пояснював, що так робити не можна.

Мій друг Ян зараз подорожує Колумбією, до цього він був у Еквадорі. Каже, що всюди є така тенденція щодо тематики муралів: метелики, квіти. Так не лише в Україні, а в усьому світі.

Домінує поганий тон, тому що його легше запустити.
А в нас просто написана програма, що треба встигнути намалювати. Як у Києві, так і в Одесі цим опікуються непрофесійні куратори. В Одесі, наприклад, кураторка проекту муралів сама ухвалила рішення, навіть ні з ким не радилася.

Так, художник має бути егоїстом, бо якщо з усіма рахуватися, то якість продукту страждатиме.

Раніше, коли починав малювати, бачив якийсь європейський потяг, і хотілося, щоб на ньому було графіті. А тепер розумію, що, мабуть, стільки і не треба. Має бути баланс. Щонайменше, повинен бути адекватний куратор цього проекту. Звичайно, рахуватися з кожною бабусею не варто, але мозок повинен бути. В Києві мозку немає, є підставна особа. Я так це бачу. Як і в Одесі.

Коментар

Костянтин Дорошенко

історик, арт-критик, куратор

 

За своєю психологічною природою стріт-арт – територія романтики, пригоди, підліткового стихійного спротиву системі та певного інфантилізму. Apl 315 поєднує пригодницькі, адреналінові практики стріт-арту з дорослим світосприйняттям. Його нігілізм не є безкомпромісним, бо йому важливіше нагодувати суспільство власною образністю, змусити звернути увагу на покручі, через які він зображує сьогодення, аніж продемонструвати юнацьку «крутість». Комерційні галереї та респектабельні арт-центри грають за правилами суспільства споживання, намагаючись комодизувати, комерціалізувати кожний протест, кожний незручний прояв мистецтва. Apl 315 грає у цю гру з веселим цинізмом, не перетворюючись у буржуа у способі життя, не догоджаючи буржуа у візуальній манері. На хвилі бажання заможнього прошарку бути сучасним та прогресивним, Apl 315 дає йому прикурити

APL315

Be Very Special:

APL315 – про музику в творчості, малювання на вагонах та доцільність муралів у місті

Слово куратора

Володимир Воротньов,

художник, куратор проекту

Hennessy Be Very Special

APL — представник експериментальної стріт-арт сцени Одеси. Протягом багатьох років надзвичайно активний на вулиці, а разом з тим представлений чималим списком виставок та резиденцій по всьому світу. Його персональні виставки мали місце у галерейних і музейних просторах Києва, Санкт-Петербурга, Москви, Варшави, Баку, Берліна та інших міст. Окремо слід виділити інтерес APL315 до розпису вагонів товарних потягів, що їздять по всьому світу. На специфічну «біоморфну» образотворчу мову художника вплинуло навчання на біологічному факультеті. А також електронна музика та міський фольклор.

 
APL315 та найважливіше у творчості

Я підписуюся APL315. 315 — це назва графiтi-команди, до якої входжу з 2004 року. APL — мій тег. Працювати на вулиці почав з 2002 року. Я сказав би, що створюю біоморфне абстрактне графіті, оскільки за освітою я біолог. Мене завжди цікавив симбіоз графіті, біології та електронної музики. В моїх роботах чітко виражені біоморфні форми, форми електронної музики.

Більшу частину часу приділяю малюванню на товарних вагонах. З 2004 року активно займаюся цим напрямком, і дуже багато моїх робіт хаотично переміщуються країнами ЄС та колишнього СРСР. На відміну від малювання на пасажирських потягах, графіті на товарних вагонах живуть набагато довше. Знання того, як і де правильно намалювати, це запорука успіху — твоя робота може довго проіснувати, подорожувати на далекі відстані.

Найголовніше в процесі — це музичний супровід, я слухаю певні напрями електронної музики, які мене надихають. Тоді виникають асоціації, які я візуалізовую, наприклад, на папір, далі це з’являється на вулиці.

З класу 5-6 почав захоплюватися електронною музикою, з розвитком мого графіті смаки теж змінювалися. Останні 6-8 років слухаю переважно Drum & Bass.

Коли я починав створювати графіті, ніколи не міг подумати, що буду займатися чимось іншим. Одного дня мене запросили на вiдкриття арт-центру «Вiнзавод», де я познайомився з чоловіком, який працював на той момент менеджером арт-центру. І так випадково я потрапив у середовище сучасного мистецтва. Перш за все я зацікавив так званого куратора своїм графіті, тому що воно не було схоже на класичне. Тепер я розумію, що він насамперед хотів побачити графіті, створене на полотні, у галерейному просторі. У той час графіті стало мейнстрімом, спостерігався бум стріт-арту. Мабуть, це було легко монетизувати і продати. Я цього так і не зробив, і наші шляхи розійшлися.

З 2006 року і до сьогодні я ніколи не малював графіті на полотні, жодного разу його не виставляв у якомусь замкнутому просторі, галерейному чи музейному. На мій погляд, воно не працює, це схоже на декорацію. Графіті дуже складно інтегрувати в галерейний простір, це більше нагадує фон, бекграунд для зйомок фешн-кліпів.

Галерейний простір — це для мене місце, де можна попрацювати над якимись моментами з графіті. Зазвичай на вулиці немає багато часу, щоб роздумувати над акцентами, актуальною темою.

Я знову повернувся до збору комах і тепер готую новий проект — біоморфну скульптуру з метеликів, жуків, блощиць тощо. Візуально це буде робота з біоморфним абстрактним графіті.

Більшу частину часу, можливостей, грошей я витрачаю на подорожі, для мене це дуже важливо. Графіті і подорожі — це одні з ключових, на мій погляд, моментів. Та сама історія з комахами: постійно мандруєш, перебуваєш в екстремальних умовах, ніколи не знаєш, що з тобою станеться. Думаю, все-таки у цьому є певна схожість.

Деталі роботи

Графіті — досить замкнута субкультура, є не так багато місць, де я публікуюсь. Оскільки мої роботи найчастіше з’являються нелегальним шляхом, відповідно глядачі тут не зацікавлені у якихось матеріальних цінностях. Це закрита компанія людей, груп за інтересами, яких цікавить вузький напрямок.

Часто ти не знаєш, що думає про твою творчість глядач, адже майже ніколи з ним не перетинаєшся. Ти виконуєш роботу, документуєш її в кращому випадку, і все: не відомо, куди вона поїде, залишиться надовго чи її просто зафарбують.

Контакт із незалежним глядачем виникає дуже рідко. Здебільшого це знайомі з твоєї тусовки. Я знаю, яких коментарів від цих людей варто очікувати щодо моїх робіт, тому ми більше ділимося враженнями, емоціями від акції, яка проходить, ніж обговорюємо результат. Чим більше ти малюєш, тим важливішими для тебе стають атмосфера та спілкування.

Наявність усіх благ дуже погано відображається на якості продукту. Для прикладу, коли я погоджувався на комерційні проекти, то підходив до полотна і робив дурницю. Тому що на полотні я бачив чоловіка, який давав гроші, і голова була забита не роботою, а саме ним.

Коли я свідомо пішов на вулицю, залишився без грошей, відразу мізки перемкнулися, знову почав створювати хороші проекти.

В Одесі я почав ходити в катакомби тоді ж, коли вступив до університету. Для себе відкрив багато цікавих місць. На відміну від паризьких катакомб, одеські чисті, там немає сучасного графіті, але залишилося дуже багато старих малюнків. Упродовж багатьох років я спускаюся під землю і колекціоную давні написи, зображення. Шахти — це одне з найкращих місць, де можна ознайомитися із творчістю невідомих художників, серед них часто гірничі інженери. Це дуже надихає і дає силу для роботи.

Перш за все цікаві дореволюційні написи своєю каліграфією. Основна тема малюнків побутова: коні, стосунки між власниками шахт і робочими, часто це були представники єврейської місцевої общини. Серед рідкісних знахідок, пригадую, малюнок двох чоловіків під час статевого акту — нехарактерна історія для підземних зображень того часу. Найбільш яскравий, виразний напис, який я бачив, — «Дурак». Це настільки красиво, лаконічно, доступно в усіх сенсах, що нічого уже не треба створювати, усе зроблено.

Мурали та міський простір

Я повертався з Німеччини, і в новому журналі Wizz Air прочитав, чому варто відвідати Берлін. У статті розповідалося, що все місто вкрите хаотичними написами і тегами, і це створює круту атмосферу.

Тобто вони реально пишуть, мовляв, місто заповнили графіті-вандалізмом, приїжджайте і фотографуйтеся. З одного боку, якщо за таким впіймають, то можуть оштрафувати, а з другого — приїжджайте.

Торік на фестивалі в Івано-Франківську мені дали можливість стати куратором частини муралів, тож я зробив альтернативний погляд на цю історію. Виявилося, що це погана ідея, бо місто не було до цього готове, локації вибрали в центрі, місцеві жителі обурювалися. Експеримент вийшов непоганий, та я однаково противник насильницьких інтервенцій, бо, як мінімум, треба починати із депресивних спальних районів, а не з центру. Люди звикають до всього, але я до останнього пояснював, що так робити не можна.

Мій друг Ян зараз подорожує Колумбією, до цього він був у Еквадорі. Каже, що всюди є така тенденція щодо тематики муралів: метелики, квіти. Так не лише в Україні, а в усьому світі.

Домінує поганий тон, тому що його легше запустити.
А в нас просто написана програма, що треба встигнути намалювати. Як у Києві, так і в Одесі цим опікуються непрофесійні куратори. В Одесі, наприклад, кураторка проекту муралів сама ухвалила рішення, навіть ні з ким не радилася.

Так, художник має бути егоїстом, бо якщо з усіма рахуватися, то якість продукту страждатиме.

Раніше, коли починав малювати, бачив якийсь європейський потяг, і хотілося, щоб на ньому було графіті. А тепер розумію, що, мабуть, стільки і не треба. Має бути баланс. Щонайменше, повинен бути адекватний куратор цього проекту. Звичайно, рахуватися з кожною бабусею не варто, але мозок повинен бути. В Києві мозку немає, є підставна особа. Я так це бачу. Як і в Одесі.

Коментар

Костянтин Дорошенко

історик, арт-критик, куратор

За своєю психологічною природою стріт-арт – територія романтики, пригоди, підліткового стихійного спротиву системі та певного інфантилізму. Apl 315 поєднує пригодницькі, адреналінові практики стріт-арту з дорослим світосприйняттям. Його нігілізм не є безкомпромісним, бо йому важливіше нагодувати суспільство власною образністю, змусити звернути увагу на покручі, через які він зображує сьогодення, аніж продемонструвати юнацьку «крутість». Комерційні галереї та респектабельні арт-центри грають за правилами суспільства споживання, намагаючись комодизувати, комерціалізувати кожний протест, кожний незручний прояв мистецтва. Apl 315 грає у цю гру з веселим цинізмом, не перетворюючись у буржуа у способі життя, не догоджаючи буржуа у візуальній манері. На хвилі бажання заможнього прошарку бути сучасним та прогресивним, Apl 315 дає йому прикурити

The Hennessy Sidecar
Very Special Cocktail
  • Hennessy Very Special 30 мл
  • Апельсиновий лікер 30 мл
  • Лимонний сік 20 мл
  • Апельсиновий сік 20 мл
  • Цукровий сироп 10 мл

Змішайте в шейкері Hennessy Very Special, лікер, сік та лід. Готовий коктейль перелийте через стрейнер (сито) в бокал. Прикрасьте шматочком шкіри апельсину.

НАДМІРНЕ СПОЖИВАННЯ АЛКОГОЛЮ ШКІДЛИВЕ ДЛЯ ВАШОГО ЗДОРОВ’Я
Вам вже виповнилося 18 років?
Ні
Так
На жаль, Вы не можете потрапити на HENNESSY.COM, так як Ви не досягли віку для легальної купівлі та споживання
Надмірне споживання алкоголю шкідливе для вашого здоров'я
Bring
Color to the Mix
Visit the project
Art
of Tattoo
Visit the project
НАДМІРНЕ СПОЖИВАННЯ АЛКОГОЛЮ ШКІДЛИВЕ ДЛЯ ВАШОГО ЗДОРОВ’Я