Be Very Special:

Дмитро Микитенко — про живопис, вплив рідного міста на творчість та відповідальність митця за свої роботи

Слово куратора

Володимир Воротньов,

художник, куратор проекту

Hennessy Be Very Special

 

Діма Микитенко — найяскравіший представник українського абстрактного графіті і ширше — живопису. Живе і працює в Луцьку. Є одним із ентузіастів-співзасновників щорічного міжнародного фестивалю «Black Circle», відомого в стріт-арт середовищі Європи. Брав участь у виставці молодих художників України та Великої Британії «UK/RAINE», організовану галереєю Saatchi в Лондоні у 2015. Абстрактний стиль Діми простий та витончений. Його особливість — робота за принципом «живої геометрії», коли форми і лінії, на відміну від креслярського моделювання, задаються живим людським рухом.

 
Філософія творчості

AZO не має якогось суперконтексту чи прихованих сенсів. Це просто графіті практика. У своїх роботах я уникаю слів, упізнаваних знаків, тому що пріоритетним є живопис, а не інформаційний потік.

У дитинстві мені хотілося помалювати стіни біля свого під’їзду, ми з другом купили радянські воскові олівці та писали «AC/DC», «Limp Bizkit». Пам’ятаю, дуже з цього тішилися.

Я взагалі не надавав значення тому, де і на кого буду вчитися. Єдине, я хотів обійтися без вищої математики. Так я потрапив на графічний дизайн. Уперше взяв у руки пензлик на парі з живопису, малювати в просторі теж почав десь перед першим курсом. Не можу сказати, що спочатку здобув академічну освіту, а потім вийшов малювати на вулицю, чи навпаки.

Я думав, що працюватиму, як усі нормальні люди, а у вільний час буду малювати, тобто займатимуся цим на рівні хобі. Однак переді мною постав вибір: зав’язувати з дизайном чи відмовлятися від малювання.

У той час я працював у Києві дизайнером. Приїжджаючи додому раз на два тижні, зрозумів, що не можу займатися хобі повноцінно. За два вихідних було нереально створити продукт, який би навіть на той момент мене влаштовував. Тому дійшов висновку, що з чимось треба зав’язувати.

Я був радий повернутися до Луцька в 2011-му. Для мене, мабуть, цей рік був найкращий — класні тусовки, поїздки з друзями Європою, — справжній релакс після півтора-двох років роботи.

Я художник з Луцька, але не луцький. Однозначно ні. Не знаходжу спільної мови з художниками, які позиціонують себе як луцькі, з локальною сценою. Принаймні мені хотілося б думати, що я більше космополіт, ніж провінціал.

Геолокація впливає на творчість. Коли я починав малювати, моє місто перебувало у всеукраїнському контексті графіті. Були старші автори, досить знані та відомі. Більшість із них піддавалися впливу хіп-хоп графіті. І це було настільки професійно відточено, що на той момент я думав: у цьому напрямку мені нема чого ловити. Я й уявити не міг, що можу технічно дотягнутися до того рівня. Тому мені та кільком моїм одноліткам залишалося шукати альтернативу, імпровізувати в зовсім іншому напрямку, і це абсолютно не було схоже на те, що робили старші друзі. Можливо, це був імпульс створювати щось інше.

Я займаюся живописом, тому для мене пріоритетно цікавитися швидше ним, ніж графіті, стріт-артом.

Я створюю досить абстрактні речі, завжди працюю з формою, з візуальною поетикою. Для мене важливо, як форми між собою комунікують, взаємозалежать одна від одної.

Сповідую принцип живої геометрії — це термін одного з моїх улюблених польських художників, професора Станіслава Філковського. Він описав живу геометрію як ту, що позбавлена строгості, це ті форми, які біологічно закладені в людині.

Деталі роботи

Найбільш комфортне середовище для створення робіт це, напевно, коли ніхто не диктує обмежень і я розумію, що своїми силами можу здійснити задум, без втручання третьої сторони. Мені складно працювати навіть з асистентами, мабуть, через егоїзм. Просто не сприймаю, коли стороння людина втручається у мою роботу.

Для мене живопис — це перш за все процес. Я хотів би, щоб він був тільки зі мною пов’язаний. Процес я розглядаю у масштабному розумінні. Живопис — міжнародна мова мистецтва, і попри те, що сьогодні він не є тенденційно виправданим і популярним у медіа, з ним завжди варто працювати. Той живопис, який я творив раніше — бо останнім часом роблю монохромні об’єкти — був як дитячий конструктор з набору.

«Я мав казкове уявлення, що стріт-арт — це більш незалежна практика, вона не може бути імпульсом з боку міста, що є безліч стін і їх треба облагородити, прикрасити»

Я завжди використовував ті самі форми, лише трохи модифіковані. Змінював розміщення, кольори, однак стандартний набір залишався — для мене це принципово важливо. Якщо я працюю над конкретною графічною деталлю чи формою, вона має певну статичну особливість і повинна простежуватися в інших проектах.

Мені дуже подобаються інструменти і методика роботи, взяті суто з графіті. Це естетика спрею, як він взаємодіє з різними поверхнями. Я думаю, що сьогодні живопис важко без цього уявити.

Мурали та міський простір

Я мав казкове уявлення, що стріт-арт — це більш незалежна практика, вона не може бути імпульсом з боку міста, що є безліч стін і їх треба облагородити, прикрасити. Ця тема останніми роками була дуже популярна. Повторювати ще раз, чому це недобре і повинен бути інший підхід, не знаю, чи є сенс. Якщо ми говоримо про міське середовище, навіть мурали мають сплановувати на рівні цілого району. Йдеться не так про обговорення з мешканцями, це, швидше, має відбуватися у вигляді роз’яснень.

Митець має усвідомлювати і нести повну відповідальність за те, що він робить. А не так, що запросили іноземного художника, і поки він летів у літаку, зробив ескіз та швиденько накидав ілюстрацію.

Це мало чим відрізняється від звичайного графіті, яке стихійно, без погодження з’являється на вулицях і так само зникає. У цьому є своя естетика, щось драйвове, прикольне. Але якщо йдеться про публічний простір, про обдумане його формування, то воно потребує зовсім іншого підходу.

В Україні є багато місць, де можна створювати щось цікаве, спадок совкової архітектури невичерпний, особливо коли йде мова про індустріальну архітектуру, про покинуті об’єкти. Завжди цікаво вносити свої корективи. Я рідко працюю в місті, мені більше імпонує кудись виїжджати, шукати об’єкти, це може бути, наприклад, ліс.

Не завжди робота потребує певної аудиторії. Я ж не передаю конкретних меседжів чи настанов через свою творчість, не висловлюю якогось гасла чи жорсткої критики.

Вважаю, що до життя варто підходити ситуативно. Не знаю, наскільки розумно на сьогодні багато планувати. Буває, коли досягаєш певної мети, може статися творчий ступор. Далі з`являється нова ціль, хочеться рухатися кудись інтенсивніше, досягати нових вершин. А потім виникає питання, навіщо конкретно щось планувати, адже це не остаточно, усе плинне. Я просто хотів би вирішувати певну ситуацію відповідно до того, як вона виникає і коли в цьому є потреба.

Коментар

Тіберій Сільваші

український художник-абстракціоніст

 

Явище абстракції зараз можна розглядати як певну історичну фазу і в тому вигляді, в якому ми звикли її бачити і використовувати сьогодні, це певна пластична мова. Для сучасної абстракції існує декілька різних дефініцій. Мова може йти про конкретне мистецтво, неогеометрію, неоформалізм, тощо. В принципі абстракція в традиційному форматі — це часто-густо чистий кітч. Профанація мови. А справжнє безпредметне мистецтво — це проблема реальності. Нерепрезантивне, недискурсійне. Воно показує само себе. В світі де все знаходиться під підозрою заміни понять, тобто, де, як кажуть постструктуралісти, існує пусте «означаємоє», реальність полотна, паперу, металу і т.д. яка показує саму себе і нічого більше — стає чистою ознакою реальності.

Дмитро
Микитенко

Be Very Special:

Дмитро Микитенко — про живопис, вплив рідного міста на творчість та відповідальність митця за свої роботи

Слово куратора

Володимир Воротньов,

художник, куратор проекту

Hennessy Be Very Special

Діма Микитенко — найяскравіший представник українського абстрактного графіті і ширше — живопису. Живе і працює в Луцьку. Є одним із ентузіастів-співзасновників щорічного міжнародного фестивалю «Black Circle», відомого в стріт-арт середовищі Європи. Брав участь у виставці молодих художників України та Великої Британії «UK/RAINE», організовану галереєю Saatchi в Лондоні у 2015. Абстрактний стиль Діми простий та витончений. Його особливість — робота за принципом «живої геометрії», коли форми і лінії, на відміну від креслярського моделювання, задаються живим людським рухом.

 
Філософія творчості

AZO не має якогось суперконтексту чи прихованих сенсів. Це просто графіті практика. У своїх роботах я уникаю слів, упізнаваних знаків, тому що пріоритетним є живопис, а не інформаційний потік.

У дитинстві мені хотілося помалювати стіни біля свого під’їзду, ми з другом купили радянські воскові олівці та писали «AC/DC», «Limp Bizkit». Пам’ятаю, дуже з цього тішилися.

Я взагалі не надавав значення тому, де і на кого буду вчитися. Єдине, я хотів обійтися без вищої математики. Так я потрапив на графічний дизайн. Уперше взяв у руки пензлик на парі з живопису, малювати в просторі теж почав десь перед першим курсом. Не можу сказати, що спочатку здобув академічну освіту, а потім вийшов малювати на вулицю, чи навпаки.

Я думав, що працюватиму, як усі нормальні люди, а у вільний час буду малювати, тобто займатимуся цим на рівні хобі. Однак переді мною постав вибір: зав’язувати з дизайном чи відмовлятися від малювання.

У той час я працював у Києві дизайнером. Приїжджаючи додому раз на два тижні, зрозумів, що не можу займатися хобі повноцінно. За два вихідних було нереально створити продукт, який би навіть на той момент мене влаштовував. Тому дійшов висновку, що з чимось треба зав’язувати.

Я був радий повернутися до Луцька в 2011-му. Для мене, мабуть, цей рік був найкращий — класні тусовки, поїздки з друзями Європою, — справжній релакс після півтора-двох років роботи.

Я художник з Луцька, але не луцький. Однозначно ні. Не знаходжу спільної мови з художниками, які позиціонують себе як луцькі, з локальною сценою. Принаймні мені хотілося б думати, що я більше космополіт, ніж провінціал.

Геолокація впливає на творчість. Коли я починав малювати, моє місто перебувало у всеукраїнському контексті графіті. Були старші автори, досить знані та відомі. Більшість із них піддавалися впливу хіп-хоп графіті. І це було настільки професійно відточено, що на той момент я думав: у цьому напрямку мені нема чого ловити. Я й уявити не міг, що можу технічно дотягнутися до того рівня. Тому мені та кільком моїм одноліткам залишалося шукати альтернативу, імпровізувати в зовсім іншому напрямку, і це абсолютно не було схоже на те, що робили старші друзі. Можливо, це був імпульс створювати щось інше.

Я займаюся живописом, тому для мене пріоритетно цікавитися швидше ним, ніж графіті, стріт-артом.

Я створюю досить абстрактні речі, завжди працюю з формою, з візуальною поетикою. Для мене важливо, як форми між собою комунікують, взаємозалежать одна від одної.

Сповідую принцип живої геометрії — це термін одного з моїх улюблених польських художників, професора Станіслава Філковського. Він описав живу геометрію як ту, що позбавлена строгості, це ті форми, які біологічно закладені в людині.

Деталі роботи

Найбільш комфортне середовище для створення робіт це, напевно, коли ніхто не диктує обмежень і я розумію, що своїми силами можу здійснити задум, без втручання третьої сторони. Мені складно працювати навіть з асистентами, мабуть, через егоїзм. Просто не сприймаю, коли стороння людина втручається у мою роботу.

Для мене живопис — це перш за все процес. Я хотів би, щоб він був тільки зі мною пов’язаний. Процес я розглядаю у масштабному розумінні. Живопис — міжнародна мова мистецтва, і попри те, що сьогодні він не є тенденційно виправданим і популярним у медіа, з ним завжди варто працювати. Той живопис, який я творив раніше — бо останнім часом роблю монохромні об’єкти — був як дитячий конструктор з набору.

«Я мав казкове уявлення, що стріт-арт — це більш незалежна практика, вона не може бути імпульсом з боку міста, що є безліч стін і їх треба облагородити, прикрасити»

Я завжди використовував ті самі форми, лише трохи модифіковані. Змінював розміщення, кольори, однак стандартний набір залишався — для мене це принципово важливо. Якщо я працюю над конкретною графічною деталлю чи формою, вона має певну статичну особливість і повинна простежуватися в інших проектах.

Мені дуже подобаються інструменти і методика роботи, взяті суто з графіті. Це естетика спрею, як він взаємодіє з різними поверхнями. Я думаю, що сьогодні живопис важко без цього уявити.

Мурали та міський простір

Я мав казкове уявлення, що стріт-арт — це більш незалежна практика, вона не може бути імпульсом з боку міста, що є безліч стін і їх треба облагородити, прикрасити. Ця тема останніми роками була дуже популярна. Повторювати ще раз, чому це недобре і повинен бути інший підхід, не знаю, чи є сенс. Якщо ми говоримо про міське середовище, навіть мурали мають сплановувати на рівні цілого району. Йдеться не так про обговорення з мешканцями, це, швидше, має відбуватися у вигляді роз’яснень.

Митець має усвідомлювати і нести повну відповідальність за те, що він робить. А не так, що запросили іноземного художника, і поки він летів у літаку, зробив ескіз та швиденько накидав ілюстрацію.

Це мало чим відрізняється від звичайного графіті, яке стихійно, без погодження з’являється на вулицях і так само зникає. У цьому є своя естетика, щось драйвове, прикольне. Але якщо йдеться про публічний простір, про обдумане його формування, то воно потребує зовсім іншого підходу.

В Україні є багато місць, де можна створювати щось цікаве, спадок совкової архітектури невичерпний, особливо коли йде мова про індустріальну архітектуру, про покинуті об’єкти. Завжди цікаво вносити свої корективи. Я рідко працюю в місті, мені більше імпонує кудись виїжджати, шукати об’єкти, це може бути, наприклад, ліс.

Не завжди робота потребує певної аудиторії. Я ж не передаю конкретних меседжів чи настанов через свою творчість, не висловлюю якогось гасла чи жорсткої критики.

Вважаю, що до життя варто підходити ситуативно. Не знаю, наскільки розумно на сьогодні багато планувати. Буває, коли досягаєш певної мети, може статися творчий ступор. Далі з`являється нова ціль, хочеться рухатися кудись інтенсивніше, досягати нових вершин. А потім виникає питання, навіщо конкретно щось планувати, адже це не остаточно, усе плинне. Я просто хотів би вирішувати певну ситуацію відповідно до того, як вона виникає і коли в цьому є потреба.

Коментар

Тіберій Сільваші

український художник-абстракціоніст

Явище абстракції зараз можна розглядати як певну історичну фазу і в тому вигляді, в якому ми звикли її бачити і використовувати сьогодні, це певна пластична мова. Для сучасної абстракції існує декілька різних дефініцій. Мова може йти про конкретне мистецтво, неогеометрію, неоформалізм, тощо. В принципі абстракція в традиційному форматі — це часто-густо чистий кітч. Профанація мови. А справжнє безпредметне мистецтво — це проблема реальності. Нерепрезантивне, недискурсійне. Воно показує само себе. В світі де все знаходиться під підозрою заміни понять, тобто, де, як кажуть постструктуралісти, існує пусте «означаємоє», реальність полотна, паперу, металу і т.д. яка показує саму себе і нічого більше — стає чистою ознакою реальності.

Hennessy Dark
Very Special Cocktail
  • 50 мл Hennessy Very Special
  • 2 краплі біттеру Peychaud
  • 10 мл сиропу цукрової тростини

У келиху типу Old Fashioned змішати з льодом всі інгредієнти та перемішати барною ложкою. Прикрасити великою спіраллю попередньо вичавленої в бокал шкіри лимону.

НАДМІРНЕ СПОЖИВАННЯ АЛКОГОЛЮ ШКІДЛИВЕ ДЛЯ ВАШОГО ЗДОРОВ’Я
Вам вже виповнилося 18 років?
Ні
Так
На жаль, Вы не можете потрапити на HENNESSY.COM, так як Ви не досягли віку для легальної купівлі та споживання
Надмірне споживання алкоголю шкідливе для вашого здоров'я
Bring
Color to the Mix
Visit the project
Art
of Tattoo
Visit the project
НАДМІРНЕ СПОЖИВАННЯ АЛКОГОЛЮ ШКІДЛИВЕ ДЛЯ ВАШОГО ЗДОРОВ’Я