Be Very Special:

Юрій Каневський – про власне стріт-лого, роботу з шовкотрафаретом та ком’юніті в аварійному приміщенні

Слово куратора

Володимир Воротньов,

художник, куратор проекту

Hennessy Be Very Special

 

Райтер з культової графіті-команди «Пся Крев», забив весь Київ бестіарієм з чудернацьких крокодилячих голів. Деякі можна знайти і досі, попри всі зусилля комунальних служб. Гротескна паща алігатора стала візитівкою Юри і найбільш тиражованим монохромним настінним зображенням 2000-х. Окрім серійного лого-райтингу, одним з перших серед графіті-художників почав працювати на полотні та в жанрі вуличної фотографії. Зараз займається графікою та авторським друком.

 
Шовкографія, стріт-лого
та філософія творчості

Я займаюся різноманітними візуальними практиками, від графіки до фотографії. Наразі більше приділяю увагу шовкотрафарету. Це допомагає мені створювати проекти, брати замовлення і заробляти гроші, оскільки я не працюю вже декілька років, розчарувався в інших сферах. Зрозумів, що хочу робити те, що мені подобається, приносить задоволення, гроші, видно результат. Це не обмежується лише малюванням на стінах чи фотографією.

Навчався на експериментальному факультеті в Інституті технології та дизайну, спеціальність «Фото- та відеодизайн». Можливо, навчання у цьому напрямку і підштовхнуло мене: я вивчав режисуру, фотографію, операторське мистецтво. Фотографія для мене є просто медіаінструментом.

Навіть не пам’ятаю, коли почав малювати. Моє заняття графіті переходило у різноманітні практики. Загалом створення графіті багато в чому допомагає, це як практика розминання мізків, як інструмент-тренажер. Закінчених робіт у вигляді графіті у мене, напевно, немає.

Крокодил – це стріт-лого, яке я придумав приблизно в 2005 році. Перемалював череп із палеонтологічного музею на свій штиб у вигляді графіки. Він став символом і нашої команди, з якою ми малювали графіті. Як підпис, але у вигляді знака. Ті, хто перебуває в цій культурі, візуально впізнавали нас. Для перехожих це щось незрозуміле, можливо, навіть агресивне.

«Глядач відіграє максимально важливу роль. Усі проекти, починання в будь-якому випадку треба показувати, а не складати у шухляду.»

З технологією шовкотрафарету я ознайомився досить давно. Заняття графіті звели з анархістами, які віддали нам станок і навчили ним користуватися. Коли це не просто красивий принт, а він ще й несе у собі меседж, ребус, то завжди цікаво з таким працювати. Загалом це стара технологія, їй вже тисяча років. Мене вона повністю влаштовує: я можу друкувати і на одязі, і на папері; і фотографію, і свою графіку. Швидкий спосіб перетворити щось у кінцевий продукт.

Футболки – це хобі, друзі купують, підтримують, щоб цим далі можна було займатися. Робимо інколи сейли з однодумцями, які теж працюють у подібному напрямку. А також організовуємо міні-івенти, де можна подивитися, що ми робимо, придбати нові футболки, просто з нами потусити. Це не заробіток, швидше, як хобі.

На цьому станку ми багато всього друкували. Була скейт-тусовка, яка робила свій мерч. Ми як об’єднання графіті-художників робили свій. І заснували LPP студію, це був перший у Києві street wear brand.

LPP – це La Petite Porcherie, що у перекладі означає «маленький свинарник».

До нас приїхали друзі з Франції та Бельгії, жили в нашому ком’юніті. Вони якось прокинулися, подивилися навколо і сказали щось про маленький свинарник. Ми почули, і цю назву використали для студії.

Декілька місяців тому ми робили синтакс-сервіс, теж об’єднання друзів, знайомих, які так чи інакше займалися колабораціями з різними українськими та закордонними дизайнерами. Зійшлися на тому, що це можна об’єднати в одне агентство.

Глядач відіграє максимально важливу роль. Усі проекти, починання в будь-якому випадку треба показувати, а не складати у шухляду.

Ближча та аудиторія, з якою безпосередньо є контакт, тому що інтернет – це десь далеко. Звичайно, цікавіше спілкуватися наживо, така комунікація для мене важливіша.

Деталі роботи

У мене робіт особливо немає, коли люди сюди приходять, не розуміють, чим я займаюся, тому що не на показ. У мене є багато проектів, над якими працюю, однак поки не впевнений, чи варто їх показувати. Це як безкінечний пошук.

Це місце — виробниче приміщення. Тут ми з однодумцями друкуємо, хтось займається власними проектами. Живу на іншому кінці міста. Сюди я приїжджаю електричкою майже щодня, коли є над чим працювати.

Ми тут уже два роки: друзі запросили спільно винайняти приміщення і зайнятися кожний своєю справою. Віктор Дікасов працює над дизайном одягу, Олексій Гоц фотографією, Енді взуття робить.

Це аварійне приміщення, воно вже наполовину зруйноване, дуже старе. Це як острівок незалежності в місті, ми тут робимо все, що хочемо, в рамках закону.

Підтримка серед друзів, спільні інтереси, проекти — на рівні комунікації це завжди цікаво. Також іноді користуємося фотостудією. У нас тут як ком’юніті: мені треба щось зняти, я іду і знімаю до друга в студію, коли йому треба надрукувати, він приходить із цим до мене.

Заняття стріт-фото теж з графіті почалося. Спочатку просто документував свої роботи на плівку, потім ішов з камерою по місту і дорогою фотографував. Є деякі ресурси в інтернеті, наприклад, Flickr чи Tumblr, які я заповнюю суто світлинами. Я не публікую малюнки чи якесь графіті. З цього блогу і не скажеш, що я малюю.

Мурали та міський простір

Для нас межею завжди було обличчя міста, якісь старі будинки, на яких просто рука не піднімається малювати. Проте у забудовників піднімаються руки обклеїти їх рекламою. В цьому випадку у вуличних художників набагато чистіші філософія і підхід. Вони люблять своє місто, знають його, і графіті дає вічний searching по місту. Починається з того, що ти шукаєш, де помалювати, і в результаті знаходиш круті місця. Тоді місто по-іншому сприймаєш.

Київ і потворний дуже, і брудний, але при цьому є те, що робить його особливим. Це люди та місця.

Це дає надію, що не все так погано. Я не урбаніст, мені складно сказати, яким є місто, зараз його бачу окремими районами.

З одного боку, я сам собі ставлю обмеження, що майже ніде не малюю. Водночас їх і немає: де захотів, там намалював. Не малював би на старих історичних будівлях. Хоча тут ще питання, що їх спотворює більше — графіті, мурали чи реклама.

Коментар

Сергій Вовк

співзасновник Kyiv Academy of Media Arts

 

Я обожнюю стріт-арт як соціальний чи політичний протест або просто спосіб творчого самовираження. Дивлячись на роботи художників, часто задумуюсь не лише про їхній посил — але і про те, як їм живеться. Як вони уявляють вулиці міста — неймовірно великий і складний публічний музейний простір. І щодовше думаю, тим більше розумію, що стріт-арт має всі атрибути для того, щоб називатися та цінуватися як «музейне» мистецтво. Меседж, крафт, бекграунд творця і навіть ціна роботи. Колись для однієї конференції я дуже надихнувся підготувати лекцію «Стріт-арт як канал комунікації». Стенсіл-арт для першого та фінального слайдів зробив сам. Ці слайди для комп’ютера досі ще на вулиці, кайф.

Юрій
Каневський

Be Very Special:

Юрій Каневський – про власне стріт-лого, роботу з шовкотрафаретом та ком’юніті в аварійному приміщенні

Слово куратора

Володимир Воротньов,

художник, куратор проекту

Hennessy Be Very Special

Райтер з культової графіті-команди «Пся Крев», забив весь Київ бестіарієм з чудернацьких крокодилячих голів. Деякі можна знайти і досі, попри всі зусилля комунальних служб. Гротескна паща алігатора стала візитівкою Юри і найбільш тиражованим монохромним настінним зображенням 2000-х. Окрім серійного лого-райтингу, одним з перших серед графіті-художників почав працювати на полотні та в жанрі вуличної фотографії. Зараз займається графікою та авторським друком.

 
Шовкографія, стріт-лого
та філософія творчості

Я займаюся різноманітними візуальними практиками, від графіки до фотографії. Наразі більше приділяю увагу шовкотрафарету. Це допомагає мені створювати проекти, брати замовлення і заробляти гроші, оскільки я не працюю вже декілька років, розчарувався в інших сферах. Зрозумів, що хочу робити те, що мені подобається, приносить задоволення, гроші, видно результат. Це не обмежується лише малюванням на стінах чи фотографією.

Навчався на експериментальному факультеті в Інституті технології та дизайну, спеціальність «Фото- та відеодизайн». Можливо, навчання у цьому напрямку і підштовхнуло мене: я вивчав режисуру, фотографію, операторське мистецтво. Фотографія для мене є просто медіаінструментом.

Навіть не пам’ятаю, коли почав малювати. Моє заняття графіті переходило у різноманітні практики. Загалом створення графіті багато в чому допомагає, це як практика розминання мізків, як інструмент-тренажер. Закінчених робіт у вигляді графіті у мене, напевно, немає.

Крокодил – це стріт-лого, яке я придумав приблизно в 2005 році. Перемалював череп із палеонтологічного музею на свій штиб у вигляді графіки. Він став символом і нашої команди, з якою ми малювали графіті. Як підпис, але у вигляді знака. Ті, хто перебуває в цій культурі, візуально впізнавали нас. Для перехожих це щось незрозуміле, можливо, навіть агресивне.

«Глядач відіграє максимально важливу роль. Усі проекти, починання в будь-якому випадку треба показувати, а не складати у шухляду.»

З технологією шовкотрафарету я ознайомився досить давно. Заняття графіті звели з анархістами, які віддали нам станок і навчили ним користуватися. Коли це не просто красивий принт, а він ще й несе у собі меседж, ребус, то завжди цікаво з таким працювати. Загалом це стара технологія, їй вже тисяча років. Мене вона повністю влаштовує: я можу друкувати і на одязі, і на папері; і фотографію, і свою графіку. Швидкий спосіб перетворити щось у кінцевий продукт.

Футболки – це хобі, друзі купують, підтримують, щоб цим далі можна було займатися. Робимо інколи сейли з однодумцями, які теж працюють у подібному напрямку. А також організовуємо міні-івенти, де можна подивитися, що ми робимо, придбати нові футболки, просто з нами потусити. Це не заробіток, швидше, як хобі.

На цьому станку ми багато всього друкували. Була скейт-тусовка, яка робила свій мерч. Ми як об’єднання графіті-художників робили свій. І заснували LPP студію, це був перший у Києві street wear brand.

LPP – це La Petite Porcherie, що у перекладі означає «маленький свинарник».

До нас приїхали друзі з Франції та Бельгії, жили в нашому ком’юніті. Вони якось прокинулися, подивилися навколо і сказали щось про маленький свинарник. Ми почули, і цю назву використали для студії.

Декілька місяців тому ми робили синтакс-сервіс, теж об’єднання друзів, знайомих, які так чи інакше займалися колабораціями з різними українськими та закордонними дизайнерами. Зійшлися на тому, що це можна об’єднати в одне агентство.

Глядач відіграє максимально важливу роль. Усі проекти, починання в будь-якому випадку треба показувати, а не складати у шухляду.

Ближча та аудиторія, з якою безпосередньо є контакт, тому що інтернет – це десь далеко. Звичайно, цікавіше спілкуватися наживо, така комунікація для мене важливіша.

Деталі роботи

У мене робіт особливо немає, коли люди сюди приходять, не розуміють, чим я займаюся, тому що не на показ. У мене є багато проектів, над якими працюю, однак поки не впевнений, чи варто їх показувати. Це як безкінечний пошук.

Це місце — виробниче приміщення. Тут ми з однодумцями друкуємо, хтось займається власними проектами. Живу на іншому кінці міста. Сюди я приїжджаю електричкою майже щодня, коли є над чим працювати.

Ми тут уже два роки: друзі запросили спільно винайняти приміщення і зайнятися кожний своєю справою. Віктор Дікасов працює над дизайном одягу, Олексій Гоц фотографією, Енді взуття робить.

Це аварійне приміщення, воно вже наполовину зруйноване, дуже старе. Це як острівок незалежності в місті, ми тут робимо все, що хочемо, в рамках закону.

Підтримка серед друзів, спільні інтереси, проекти — на рівні комунікації це завжди цікаво. Також іноді користуємося фотостудією. У нас тут як ком’юніті: мені треба щось зняти, я іду і знімаю до друга в студію, коли йому треба надрукувати, він приходить із цим до мене.

Заняття стріт-фото теж з графіті почалося. Спочатку просто документував свої роботи на плівку, потім ішов з камерою по місту і дорогою фотографував. Є деякі ресурси в інтернеті, наприклад, Flickr чи Tumblr, які я заповнюю суто світлинами. Я не публікую малюнки чи якесь графіті. З цього блогу і не скажеш, що я малюю.

Мурали та міський простір

Для нас межею завжди було обличчя міста, якісь старі будинки, на яких просто рука не піднімається малювати. Проте у забудовників піднімаються руки обклеїти їх рекламою. В цьому випадку у вуличних художників набагато чистіші філософія і підхід. Вони люблять своє місто, знають його, і графіті дає вічний searching по місту. Починається з того, що ти шукаєш, де помалювати, і в результаті знаходиш круті місця. Тоді місто по-іншому сприймаєш.

Київ і потворний дуже, і брудний, але при цьому є те, що робить його особливим. Це люди та місця.

Це дає надію, що не все так погано. Я не урбаніст, мені складно сказати, яким є місто, зараз його бачу окремими районами.

З одного боку, я сам собі ставлю обмеження, що майже ніде не малюю. Водночас їх і немає: де захотів, там намалював. Не малював би на старих історичних будівлях. Хоча тут ще питання, що їх спотворює більше — графіті, мурали чи реклама.

Коментар

Сергій Вовк

співзасновник Kyiv Academy of Media Arts

Я обожнюю стріт-арт як соціальний чи політичний протест або просто спосіб творчого самовираження. Дивлячись на роботи художників, часто задумуюсь не лише про їхній посил — але і про те, як їм живеться. Як вони уявляють вулиці міста — неймовірно великий і складний публічний музейний простір. І щодовше думаю, тим більше розумію, що стріт-арт має всі атрибути для того, щоб називатися та цінуватися як «музейне» мистецтво. Меседж, крафт, бекграунд творця і навіть ціна роботи. Колись для однієї конференції я дуже надихнувся підготувати лекцію «Стріт-арт як канал комунікації». Стенсіл-арт для першого та фінального слайдів зробив сам. Ці слайди для комп’ютера досі ще на вулиці, кайф.

Hennessy Apple
Very Special Cocktail
  • 1,5 долі Hennessy Very Special
  • 3,5 долі нефільтрованого яблучного соку

Налийте Hennessy Very Special у келих типу Highball. Додати кубики льоду (наповнити склянку), залити нефільтрованим яблучним соком високої якості. Прикрасити слайсами свіжого яблука.

НАДМІРНЕ СПОЖИВАННЯ АЛКОГОЛЮ ШКІДЛИВЕ ДЛЯ ВАШОГО ЗДОРОВ’Я
Вам вже виповнилося 18 років?
Ні
Так
На жаль, Вы не можете потрапити на HENNESSY.COM, так як Ви не досягли віку для легальної купівлі та споживання
Надмірне споживання алкоголю шкідливе для вашого здоров'я
Bring
Color to the Mix
Visit the project
Art
of Tattoo
Visit the project
НАДМІРНЕ СПОЖИВАННЯ АЛКОГОЛЮ ШКІДЛИВЕ ДЛЯ ВАШОГО ЗДОРОВ’Я